Передноворічне, помірно-оптимістичне…

Ось і добіг кінця старий, 2020-й рік…

Був він нелегким для людства, і, особливо, для українців, які мають слабку економіку та неефективне керівництво державою, перебувають у стані війни. Можливо, й не всіх українців це торкнулося… Та й чи українців, зокрема. Хіба можна вважати українцем кожного, хто має в кишені синю книжечку з тризубом на обкладинці? Адже було багато таких, які на сході країни у 2014-му кидалися під українські танки й волали: «Путін, пріді!»… А перед тим ходили на кримський псевдореферендум, маючи непереборне бажання позбутися «осоружної» України і опинитися в російському «раю», не відаючи того, що «рай», насправді, то лише плід їхньої хворобливої уяви, народжений тотальною кремлівською пропагандою…

Як би там не було, але нинішній рік минув і подарував людству дві прості, але невтішні, істини. Перша: наш глобалізований світ надзвичайно крихкий, вразливий, незахищений. Пандемія коронавірусу COVID-19, завдяки розгалуженій мережі транспортних сполучень, легко крокує світом, незважаючи на відстані між континентами, країнами й містами. І з цим дуже важко боротись. Друга: світ вже ніколи не буде таким, яким був до цього – він змінився, а разом з ним змінилися й ми. На зміну коронавірусній пошесті може прийти будь-яка нова епідеміологічна загроза (зокрема, і нинішня – у формі мутації), проти якої у людства знову не буде відповідних ліків, вакцини тощо. Якщо ж з’ясується, що нинішня інфекція має штучне походження, то це означатиме ще більшу потенційну загрозу, адже хтось може винайти штам, який матиме задані характеристики, і може бути спрямований, наприклад, проти дітей або людей певної статі.

Будь-яка пандемія – це як війна: вона так само виснажує економіку, підриває демографію, знекровлює цілі народи й нації. І тут саме час вкотре задуматись над сенсом людського життя, про цінності, а не ціни. Людство, шукаючи ефективні засоби лікування коронавірусу, повинно замислитися над формуванням нового світового порядку, де буде менше військової агресії й міжнародного (особливо державного) тероризму, на який, приміром, хворіє наш неадекватний північний сусід – Росія. Неконтрольоване накопичення зброї на планеті, зокрема і масового знищення, може призвести до таких наслідків, про які люблять знімати фільми-катастрофи майстри з Голівудських пагорбів – про ядерну зиму, глобальну засуху, потоп, та ще Бог знає про що. Глобальне потепління і COVID-19 вже стали реаліями сьогодення.

Але складно не лише на загальносвітовому рівні – чимало проблем і на місцях. Рік, що минає, був для українців роком завершення адміністративно-територіальної реформи у вигляді децентралізаії та проведення місцевих виборів. Перший етап цієї реформи видався більш-менш оптимістичним: завдяки перехідному періоду об’єднані територіальні громади відчули полегкість, могли використовувати власні та інтегровані бюджети для розвитку своєї інфраструктури, займатися благоустроєм вулиць, ремонтом доріг. Але тепер, коли ще не на зовсім зміцнілі плечі ОТГ лягає тягар соціально-культурної галузі у вигляді шкіл і дошкільних закладів, клубів, бібліотек, комунального майна колишніх районів і ще багато чого іншого, стає зрозумілим: об’єднані громади з цим можуть не впоратись. До того ж, маємо невтішну картину з галопуючим зростанням тарифів на енергоносії та цін на продукти харчування, ліки, товари й послуги. Картина виходить не зовсім весела, а сказати точніше – зовсім невесела…

Так ми підходимо до Нового, 2021-го року. Яким він буде? Час покаже. Але, безперечно, нелегким. А коли українцям легко жилося? Здається, ніколи. Постійна боротьба за виживання, за місце під сонцем… Адже внутрішні проблеми традиційно накладалися на зовнішні – тому, що наша земля була завжди притягальною для різного роду бажаючих поживитися її плодами.

І все ж, я дивлюся з оптимізмом у наступний рік, у близьке та більш віддалене майбутнє України. Якщо вона вистояла упродовж століть, зберегла свій дух, культуру, віру, мову, свою землю – вона мусить стати квітучою і щасливою. Але всі ми повинні їй допомагати в цьому – адже ми і є сама Україна.

Слід починати кожному з себе. І тут не треба нічого вигадувати − все написано в Конституції. Просто необхідно подолати нашу внутрішню байдужість і прагнути бути громадянами своєї держави: берегти все, що створено і відвойовано нашими пращурами, брати участь у виборах і робити це осмислено, а не для галочки чи «по приколу». Принципи «какаяразніца» і «без нас все вирішать» у нинішньому світі не працюють.

Якщо ми хочемо стати хоча б такими, як Польща (куди їздять на заробітки десятки тисяч наших співвітчизників), слід засукати рукава і, як казав один приснопам’ятний політик часів Януковича, «перестати скігліти». Тобто, озброїтися переможною риторикою – це прискорить наш поступ вперед і тоді у нас все вийде.

З Новим роком, дорогі земляки, з новими надіями!

Віктор Гіржов, засновник і головний редактор порталу ЛохвицяNews