Сьогодні вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав у пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Це нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах.
Уперше в усьому світі Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили у 2006 році. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році, хоч і була однією з шести країн-ініціаторів ухвалення документа ООН . Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима.
Варто нагадати, що Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.
Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними.
Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.
Люди мають знати про переломні та трагічні моменти у нашій історії, адже тільки усвідомлюючи минуле, можна розраховувати на мир та єдність у майбутньому. Таку думку міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко оприлюднив у Телеграмі, нагадуючи про те, що 27 січня – День пам’яті жертв Голокосту.
«Сьогодні світ усвідомлює усі ті страшні тортури, що стали проявом трагедії. Але ми маємо продовжувати робити все залежне від нас, щоб зберегти пам’ять та не допустити повтору цих подій. Кожен громадянин повинен знати про переломні та трагічні моменти у нашій історії. Тільки усвідомлюючи минуле – можливі мир та єдність у майбутньому», – написав Ткаченко.
Він нагадав про те, що радянська влада не просто замовчувала безжалісне ставлення до людства, а й всіляко намагалася стерти українську та єврейську ідентичність. Під час нацистського Голокосту планомірно знищували мільйони людей по всьому світі. В Україні він відрізнявся особливою жорстокістю: розстріли відбувалися поруч із населеними пунктами. Фактично, на очах місцевих жителів. Епіцентром знищення євреїв на мапі Голокосту стало урочище Бабин Яр – одне із найбільших масових місць розстрілів під час Другої світової війни.
«Світова трагедія. Минуло 80 років, а біль від подій тих часів не відступає», – додав очільник МКІП.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова вважає, що громадяни мають виховувати у собі толерантність, щоб не породжувати зло, яке може знову дорости до масштабів Голокосту. Про це український омбудсман повідомила у Телеграмі до дня пам’яті жертв Голокосту.
«У пам’ять про ті страшні події кожен з нас повинен виховувати у собі толерантність, аби на ґрунті нетерпимості та ненависті не породжувати зло, яке може знову дорости до масштабів Голокосту. Вічна пам’ять жертвам Голокосту», – повідомила вона.
Лохвиця має свій власний Бабин Яр (біля Благодарівки): тут у травні 1942 року були розстріляні мешканці міста єврейської національності.
Мимо водокачки, мимо каланчі
Ішли, ішли діти – калача ключі,
Ішли, ішли діти – під Горошків ліс,
І не чутно плачу, і не видно сліз…
Такою побачив картину лохвицького Голокосту наш земляк, письменник, поет і пісняр Микола Петренко, який у той день втратив багатьох своїх друзів і знайомих.
11 травня 1942 року, поліцаї попередили євреїв гетто, щоб сім’ї не виходили з хати, не відкривали вікна, зібрали цінні речі, бо їх будуть вивозити чи то до Америки, чи то до Палестини.
На світанку 12 травня до гетто почали під’їжджати машини, і в них стали вантажити євреїв. Перші від’їздили спокійно, вірили, що їх вивозять до Америки. А вже наступні, можливо, відчувши щось неладне, вже кричали, скидали речі з машини, пробували втекти.
Аналіз списків жертв свідчить, що під корінь було вирубано цілі сім’ї, які складалися з трьох поколінь. Сім’я Особлянських мала більше двадцяти осіб. Це три покоління – 12 дорослих та 9 дітей віком до 17 років. Сім’я Куперштейнів нараховувала 16 осіб – чотири брати та їхні сім’ї, серед яких – 8 дітей. Три покоління – десять осіб – загинуло з родини Дунаєвських. По дев’ять чоловік втратили сім’ї Клімовицьких, Кловських, Рєзнікових, по сім – Погорільські та Зарайські, по шість жертв у родинах Данилевичів, Левітанів, Шполянських, Юдовичів.
Серед розстріляних – 86 дітей віком до 18 років. Із них Мірі Куперштейн було 11 місяців, трьом – по року. Масі Барсовій, Володимиру Особлянському, Володимиру Зарайському, Раї Барсовій було по 2 роки. Семеро дітей – віком до 5 років та ще 17 – до десяти.
Голокост – «жахлива трагедія людства, яка слугує нам та майбутнім поколінням нагадуванням про вчинені злочини проти людства нацистськими окупантами». Ненависть, фанатизм, расизм та упередженість стали причиною для позбавлення мільйонів невинних людей права на життя. Таке не можна забути і таке не повинно повторитись.
Лохвиця News за матеріалами з відкритих джерел
Loading ...
Обговорення матерiалу