Найчастіше закордонне кіно про Україну – це пригоди в екзотичному екстер’єрі, часто – лише локація для оповіді власних історій, або ж цілеспрямоване перекручування фактів задля пропаганди.
В 2017 році на екрани українських кінотеатрів вийшов канадський фільм про Голодомор “Гіркі жнива”, а раніше – так і не вийшла в прокат польська “Волинь” про події 1943 року.
Знана польська режисерка Агнешка Голланд працює над стрічкою про британського журналіста Ґарета Джонса, який розповів західному світові про справжні масштаби голоду в 1932-1933 роках в Україні. А HBO знімає серіал про Чорнобиль.
Таке враження, що збільшення згадок про Україну у новинах нагадало, що така країна існує. А кінематографісти, у свою чергу, тепер намагаються пояснити, що ж саме це за країна і що за люди там живуть.
Передбачувано, українські глядачі не завжди задоволені історичною та культурною достовірністю, або своєрідно розставленими акцентами. Проте, це не нова проблема: як і сто років тому, іноземні кінематографісти знімають кіно про Україну для власної аудиторії і переслідують власні завдання.
Найвідоміші серед таких фільмів “Північна зірка” (1943) про боротьбу українців проти нацизму, “Тарас Бульба” (1962) по Миколі Гоголю та “Скрипаль на даху” (1971) по Шолом-Алейхему. На трьох фільми мають 15 номінацій на Оскар, серед яких – три перемоги. Проте на перелічених стрічках зображення України в іноземному кіно не обмежується.
“Мазепа, Національний герой України” (Німеччина, 1919 рік)
Свою однозначну позицію щодо того, ким є Іван Мазепа для України, автори висловили у назві. І, певно, вирішили за зайве зосереджуватися на цьому у фільмові.
Увага у більшій мірі приділена любовним переживанням при дворі польського короля Яна ІІ Казимира на тлі історико-політичних інтриг.
Німецький кінематограф початку минулого століття, після поразки країни у Першій світовій війні, часто звертався до персонажів не лише з України, а й з Франції, Британії, Єгипту, Індії, країн Близького Сходу та інших, які давали можливість зробити костюмований фільм.
Німецький історик кіно Оскар Кальбус пояснює популярність подібних постановок тим, що “у пору внутрішніх національних злигоднів загострюються відчуття великих історичних подій і особистостей”.
Твердження цікаве, зважаючи на те скільки разів історичною достовірністю і величчю жертвували, аби підглядати у покої гетьманів, фараонів, королів та імператорів.
“Козаки” (США, 1928 рік)
В основі фільму – повість Льва Толстого про терських козаків.
Проте американські автори перенесли дію з Кавказу на “захід імперії”. Відповідно, вже українським козакам доводиться воювати не з чеченцями, а з турками, в гості до них приїздять “карпатські цигани”, а сцена написання листа турецькому султану ретельно відтворює картину Іллі Рєпіна “Запорожці”.
Власне, з повісті Толстого залишилися імена героїв, шовіністичне ставлення до жінок, окремі елементи пейзажу і росіянин, який приїздить з Москви сватати козачку, бо “венам Московії потрібна хоробра козацька кров”. Проте йому не вдається розлучити дівчину з її коханим козаком Лукашкою.
“Козаки у вигнанні” (США, 1939 рік)
Американська екранізація опери Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”.
Україна, 1775 рік, московські війська спалюють Запорозьку Січ, козаки відправляються “в Туреччину” – на підконтрольну Османській імперії територію, і започатковують Задунайську Січ. Воюють за султана і хочуть повернутися в Україну.
Стрічка належить до так званого діаспорного кіно, знятого переважно зусиллями мігрантів з України.
Герої говорять та співають українською мовою. Звучать звинувачення у бік Москви, жарти на теми родини та випивки, а виконавці особливі емоції вкладають у спів: “Ми туди, туди бажаєм, — Там наш милий, рідний край!”.
“Одеса у вогні” (Італія-Румунія, 1942 рік)
У фільмі, знятому для пропаганди, є звичні для кіно про Другу світову війну сцени окупації: людей затримують вночі, перевозять у табори, дають порядкові номери заміть імен, роз’єднують сім’ї. Є навіть традиційна безжальна жінка, яка відбирає дітей у матерів.
Незвичним виглядає лише те, що все це відбувається з приходом Червоної армії.
Єдина відмінність від традиційного зображення нацистської окупації – те, що на стінах пограбованих маєтків намальовані не свастики, а серпи і молоти.
“Людина з хрестом” (Італія, 1943 рік)
Ще одна пропагандистська стрічка часів Другої світової війни. Бойові дії італійської армії відбуваються на території України. Воєнний капелан залишається з пораненим і потрапляє до рук Червоної армії, а згодом опиняється у сільській хаті з жінками та багатьма осиротілими дітьми.
Радянські громадяни демонструють свою вільність від релігії, називають священика некромантом, а розп’яття – амулетом. Проте згодом героя просять похрестити новонароджену дитину, а помираючий радянський солдат молиться, повторюючи слова за капеланом.
Основний акцент картини зроблений на вірі в Бога, якої комунізм позбавив простих людей. Історія італійських солдат та капелана на українській землі поступово перетворюється на “хрестовий похід” проти більшовизму та безвір’я.
“Людина з хрестом” – одна з перших робіт видатного італійського кінорежисера Роберто Росселліні, знаного шанувальника творчості українського режисер Олександра Довженка.
Приблизно у цей же час, з іншого боку фронту, Довженко працює над документальними фільмами про нацистську окупацію України та боротьбу за її звільнення.
“Вогнем і мечем” (Франція-Італія, 1962 рік)
Твір Генрика Сенкевича більше знайомий українському глядачеві з екранізації Єжи Гоффмана, де роль Богдана Хмельницького виконав Богдан Ступка.
У цьому ж фільмові, знятому на понад 30 років раніше, історико-політичним складовим приділено помітно менше уваги, ніж у Гоффмана, і вони традиційно є лише тлом для любовної історії.
Любовне змагання польського лицаря з українським воєводою Богуном за серце шляхтянки Гелени поступово перетворюється у національно визвольну боротьбу.
І якщо участь Богуна у подіях, як може здатися, вмотивована любовними переживаннями, то персонаж Богдана Хмельницького, який через специфіку вимови перетворився на “Богдана Міелінского”, все ж встигає кілька разів сказати про свою любов до України.
“Атака легкої кавалерії” (Велика Британія, 1968 рік)
У 1854 році під Балаклавою, розуміючи всю фатальність плану, британський загін легкої кавалерії атакує артилерію. Шлях до цілі по відкритій місцевості перетворюється на пекло через щільний вогонь. Загін зазнає великих втрат і входить в історію як приклад відчайдушної та приреченої сміливості.
Проте автори більше уваги приділили критиці британського воєнного командування, ніж сміливості рядових вояків.
Окрім масштабних батальних сцен та сміливої суспільної критики, фільм цінний сатиричними анімаційними вставками, які кілька разів з’являються протягом сюжету.
Ведмідь, який символізує Російську імперію, скубе індика, який уособлює Туреччину (очевидно, через співзвучність англомовної назви країни та птаха). А Британія прокидається левом, приміряє кашкет “світового жандарма” та пливе воювати до Криму.
Loading ...
Обговорення матерiалу