Перебіг передвиборчої кампанії-2019 загострив дискусію про необхідність вдосконалення норм, що визначають, хто ж саме може бути кандидатом. Вкотре прозвучали думки про обов’язковість публічних дебатів та інших «фільтрів», які б перекрили можливість потрапляння у владу некомпетентних та аморальних людей. Радіо Свобода провело своє опитування, а також дізналося, які «фільтри» працюють в інших країнах Європи.
Вибори президента України 2019 вже встановили кілька рекордів: і кількістю поданих документів, і за кількістю зареєстрованих ЦВК кандидатів, і за кількістю спостерігачів від громадських організацій та іноземних держав.
Усього, документи до ЦВК подавали 93 громадян, офіційну реєстрацію пройшли тільки – 44 (попередній рекорд був у 2004 році – 26 кандидатів). Із них, 24 кандидати були висунуті політичними партіями, а 20 – самовисуванці. Участь у президентських виборах раніше брали 10 людей.
Напередодні виборів, 6 кандидатів знялися з них на користь 3 інших кандидатів. Останнім заявив, що не хоче бути президентом, але не висловив нікому підтримку – Олександр Мороз.
Прізвища Олександра Мороза та Сергія Тарути будуть у бюлетенях, бо вони зробили свої заяви пізніше, від встановленого ЦВК терміну.
Понад 315 тисяч виборців змінили місце голосування. І, за результатами, соціологічних опитувань, можна припустити, що аж 4 кандидати мають реальні шанси потрапити у другий тур.
Стаття 9 Закону про вибори президента України каже, що «Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35 років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років». Додайте сюди ще вимогу внести заставу в розмірі 2,5 мільйонів гривень (частина перша статті 49 в редакції Закону № 879-VII від 13.03.2014) – і все, перелік вимог вичерпаний.
Отже, фактично, згідно із законодавством, президентом України, може стати будь-яка людина, які відповідає цим вимогам. Наприклад, людина, яка не має вищої освіти, не уявляє як працює державна влада, нічого не знає про права людини, конкретно нічого не знає про історію України, не володіє жодною іноземною мовою, ніколи не керувала колективом, ніколи не організовувала жодного процесу, ніколи не складала жодного офіційного документа, ніколи не вела переговорів, ніколи не несла відповідальності за велику кількість людей…
Таких «не» може бути ще більше.
Як «фільтрують» кандидатів у інших країнах?
Країни сталої демократії, які мають розвинуте громадянське суспільство та відточені політичні механізми, законодавчо виставляють приблизно той самий набір вимог до кандидатів, що і в Україні. Усі інші «фільтри» встановлює саме суспільство.
Зазвичай, людина із поганою репутацією і скандальним минулим, людина, яка не має потрібного досвіду, людина, яка публічно демонструвала зневагу до власної країни, навіть не думає про те, щоб брати участь у президентській виборчій кампанії, бо постане у фокусі уваги ЗМІ, громадськості та політикуму, не маючи при цьому жодних шансів перемогти на виборах.
Як повідомив кореспондент Радіо Свобода у Польщі Юрій Савицький, наприклад, польська конституція нічого не говорить про необхідність досвіду державного управління кандидата на посаду президента країни. Але, як показує багаторічна практика виборів голови держави, поляки звичайно обирають людину, яка такий досвід має.
Єдиним демократично обраним президентом, який раніше не працював на керівних посадах у держуправлінні, був обраний у 1990 році – під час розвалу СРСР та Варшавського блоку – Лех Валенса. Проте він мав великий досвід політичної діяльності й очолював найбільшу опозиційну тоді політичну силу Польщі – профспілку «Солідарність».
Усі наступні президенти демократичної Польщі, зокрема ОлександрКвасневський, Лех Качинський, Анджей Дуда, стартували у президентських перегонах як досвідчені політики з чималим досвідом управління державою. Скажімо, теперішній президент Дуда такий досвід здобував у Міністерстві юстиції, де був віце-міністром, а згодом на посаді держсекретаря в канцелярії президента Леха Качинського, а також як депутат Сейму та Європейського парламенту.
Загалом, наголошує Юрій Савицький, годі собі уявити ситуацію, за якої поляки обирають на найвищу посаду в державі людину без жодного досвіду державного управління.
Що ж стосується встановлених законодавчо норм, то польська конституція визначає мінімальний вік кандидата – 35 років, обов’язкове польське громадянство та несудимість. Також кандидат повинен отримати підтримку щонайменше 100 тисяч громадян Польщі.
Трошки інші вимоги до кандидатів існують у Чехії. Там балотуватися на посаду президента має право громадянин країни, якому уже виповнилося 40 років, щодо якого ніколи не було зафіксовано судом жодного правопорушення. Також він має отримати письмову підтримку від 20 депутатів нижньої палати чеського парламенту, або 10 сенаторів вищої палати, або ж заручитися підтримкою 50 тисяч виборців.
Як передає з Праги Оксана Пеленська, певні обмеження для висування кандидатами на посаду президента накладає і норма чеського закону про недопущення конфлікту інтересів. Це означає, що особа, яка претендує на певну державну посаду, не повинна мати таких бізнесових чи інших інтересів, які можуть бути задоволені за рахунок зловживання цією посадою. Через цю норму, яка діє в ЄС загалом, під гостру критику та ретельну перевірку потрапив прем’єр-міністр Чехії, мільярдер Андрій Бабиш. Європейська комісія тимчасово позбавила субсидій холдинг Agrofert, пов’язаний із Бабишем, оскільки на думку офіційного Брюсселя, при отриманні субсидій Євросоюзу фірмами Бабиша виник конфлікт інтересів.
У Латвії президентом може бути обраний повноправний громадянин, який досяг віку 40 років. Люди з подвійним громадянством претендувати на пост президента не можуть. Як повідомляє кореспондент Радіо свобода у Ризі Людмила Пилип, кандидат також «має добре володіти державною мовою». Окрім законодавчих норм, вимоги до кандидатів виставляє ще саме суспільство. Кандидати повинні мати «бездоганну репутацію, добре розуміння демократії, бачення шляхів успішного економічного розвитку країни та бути здатними представляти інтереси Латвії за кордоном».
Суспільний консенсус щодо не виписаних у законодавстві «фільтрів» для кандидатів у президенти, встановлюється шляхом постійного обговорення цих питань у засобах масової інформації, виховання нульової толерантності до корупції, систематичного контролю влади з боку громадянського суспільства.
Що можна зробити в Україні?
Зараз активно обговорюється ймовірна відмова одного із лідерів рейтингів соціологічних опитувань від публічних дебатів.
«Такий кандидат, який проігнорує волю суспільства, вибори програє, навіть, якщо він зайде переможцем у першому турі. Відмова від дебатів – це виклик державі», – вважає голова політради «Сили людей»Олександр Солонтай.
Напередодні, віце-спікер парламенту України Ірина Геращенко та народний депутат Марія Іонова зареєстрували законопроект про обов’язкові публічні дебати між кандидатами у президенти перед другим туром виборів.
Радіо Свобода звернулося за коментарем доЛариси Івшиної, яка уже понад два десятиліття, як головний редактор газети «День» відстежує політичні процеси в Україні.
«Починати треба набагато раніше, ще до реєстрації. Ще перед реєстрацією ті, хто хоче стати кандидатом у президенти, мали б складати письмовий тест і складати публічний екзамен на знання української мови, історії України і державотворення. Лише після успішного проходження тестів та іспиту, кандидат може отримати право реєструватися», – вважає Івшина.
А вже після цього – публічні дебати, як обов’язковий елемент виборів.
«Ми не можемо ризикувати. Ми маємо виставити високі вимоги до інтелекту, моралі та навичок кандидатів», – наголосила Лариса Івшина.
У різні часи в Україні озвучувалися тези про необхідність розширення переліку вимог до кандидатів, зокрема, щодо встановлення норми про обов’язковий досвід робити не менше одного терміну на посаді міського голови чи голови обласної державної адміністрації, а також необхідність складати публічні іспити. Причому, обговорювали ці вимоги, і стосовно учасників президентської виборчої кампанії, і щодо кандидатів у народні депутати.
Опитування Радіо Свобода у рамках проекту «Президент UA»
Радіо Свобода за декілька місяців перед виборами розіслало однакові запитання кандидатам у президенти, а наприкінці лютого ще раз запропонувало усім кандидатам взяти участь в опитуванні. Відповіли 18, а ще декілька, серед них і прес-служба Юлії Тимошенко, обіцяли, але так і не надіслали відповіді.
Якщо відштовхуватися від того, що Радіо Свобода зверталося саме до кандидатів, то надіслані відповіді ми розцінюємо саме як відповіді людей, які претендують (чи претендували, як Садовий, Гнап, Добродомов, Мураєв, Тарута, Мороз) на те, щоб стати президентом України. Адже, навіть якщо президент проголошує промову, яку йому написали, то саме він несе повну відповідальність за сказане.
Отже, які загальні висновки можна зробити при аналізі надісланих кандидатами письмових відповідей на запитання?
Перше, що кинулося у вічі, не усі кандидати захотіли оформляти текст таким чином, щоб він мав вигляд «серйозного документа» – не ставили ком, використовували різні шрифти чи просто вставляли скопійований звідкись фрагмент фрази, не подбавши про форматування.
По-друге, деякі кандидати використовували поширений серед популістів прийом, коли політик ухиляється від відповіді на запитання, або ж каже, що хоче, а не те, про що його запитують.
Особливо неохоче кандидати розповідають про те, де вони проводять свої відпустки, якої власності вони набули під час приватизації 90-х років, або хто із українського політикуму є найближчими до них людьми.
Що потішило, то це те, що тільки двоє із 18 кандидатів повідомили, що не володіють жодною іншою іноземною мовою, окрім російської, більшість впевнено назвали англійську, а двоє – кілька мов.
Найвищий рівень солідарності кандидати у президенти продемонстрували, відповідаючи на запитання «Чий Крим?». Найбільше ж розійшлися кандидати в оцінці Майдану, подій весни 2014 року на сході, а також у відповідях на запитання: «Як зупинити війну?».
Ірина Штогрін, Радіо Свобода
Loading ...
Обговорення матерiалу