Десять років тому, 10 квітня 2010 року, в авіакатастрофі під Смоленськом загинуло все військово-політичне й державне керівництво Польщі (всього 96 осіб). Делегація на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським летіла на церемонію вшанування пам’яті польських офіцерів, розстріляних НКВС поблизу Катині в квітні 1940 році. Після авіакатастрофи з’явилося багато свідчень, які підтверджують думку про те, що це була не випадкова трагедія, а спланований теракт, влаштований спецслужбами РФ. Принаймні, польська сторона має однозначну позицію з цього питання.
Того весняного дня в Міжнародному аеропорту “Внуково”, що поблизу Москви, розігрівався борт, яким російський прем’єр Володимир Путін (своє президентське крісло він тимчасово передав Дмитру Медведєву), мав відлітати до Смоленська (злочинців завжди тягне на місце злочину). Готуючись до вильоту, Путін зустрівся зі своїм українським колегою Миколою Азаровим: зустріч, що мала відбутися в Білому домі, була перенесена до урядового терміналу “Внуково-2”.
Я пишаюся знімками, які тоді зробив, перебуваючи в журналістському пулі як власний кореспондент щоденної української газети “Україна молода” в РФ. Ось лише два з них — вони були частиною експозиції моєї персональної фотовиставки “Україна — Росія: знайомі обличчя”, яка пройшла в Національному культурному центрі України в Москві, що на Арбаті, у 2011 році.
На першому знімку — Путін у задумі. Є великі сумніви в тому, що його тоді терзали муки совісті: скоріше за все — він перебирав в уяві варіанти уникнення підозри в державному тероризмі й обмірковував, як краще замести сліди, пов’язані зі збиттям іноземного урядового літака. “Нас там нєт”, — хто знає, може саме тоді в його голові народилася ця фраза, яку він потім неодноразово повторював під час і після окупації Криму та в процесі розпалювання війни на сході України…
На другій світлині відображена курйозна ситуація: коли Путін, під час протокольного підходу до преси, простягнув руку своєму візаві Азарову, той довго стояв наче вкопаний. І лише через деякий час, отямившись, різко подав руку у відповідь… Про що думав Микола Янович у ту хвилину? Можливо, про те, яким небезпечним може бути небо над Росією для тих, хто діє у розріз політики Кремля. Напевно, про те ж саме в ті дні замислювався і Віктор Янукович, котрий за півтора місяці до цього став президентом України…
Терористична сутність Росії з того часу не змінилася, а лише набула більш цинічних і масштабних форм. Сьогодні, внаслідок російської агресії, гинуть вже не десятки, а десятки тисяч ні в чому не винних людей. Хочеться вірити, що світ, нарешті, дочекається того дня, коли російська воєнщина і її кремлівське керівництво сядуть на лаву підсудних у Гаазі.
Українці прагнуть цього найбільше за всіх.
Віктор Гіржов, журналіст
Loading ...
Обговорення матерiалу