Ми маємо спільно боротися з російським історичним ревізіонізмом

Перетворившись на об’єкти пропагандистських атак із боку Росії, Україна і Польща мають об’єднати зусилля і говорити в один голос. Минуле змінити нам не під силу, але майбутнє ми творимо вже сьогодні…

Така думка навідує щоразу, коли українці і поляки починають сперечатися з питань спільної історії. Питання справді складне, політизоване, і кожна сторона захищає свою правду. І буде захищати, бо в цьому кожен бачить основу власного національного інтересу.

Ця ж таки історія, давня й нинішня, вчить, що нашими суперечками вдало користується Москва. Саме на догоду своїм імперським амбіціям Кремль незмінно впродовж багатьох століть звик діяти за принципом “поділяй і владарюй”. Загроза зі сходу завжди брала гору, коли ми були ослаблені взаємними чварами, не могли чи не хотіли домовитися.

І, хоча по обидва боки кордону про цю загрозу постійно говорять політики й історики, ми поки що не навчилися ефективно взаємодіяти і протидіяти загрозі вищого порядку — загрозі нашій незалежності та нашому існуванню!

Українці і поляки — два великих європейські народи. В наших обопільних інтересах, щоб сусідство було добрим та союзницьким. Особливо важливо це сьогодні, коли наші держави і народи опинилися перед спільними для нас викликами й загрозами. Коли ми стоїмо пліч-о-пліч, важко знайти на континенті силу, здатну кинути виклик нашому альянсу, — це теж доведено історією.

У цьому плані, спроби Росії впродовж останніх років після початку російської агресії проти України — безпосередньо чи з допомогою своїх агентів впливу та різних маніпулятивних технологій — вбити “клин історії” у відносини між нашими народами провалилися й не дозволили їх розробникам досягти поставленої мети. І не досягнуть, якщо ми й надалі діятимемо спільно та довірливо.

Однак сьогодні ми стали свідками нових спроб Росії маніпулювати історією, щоб цього разу вдарити у спину Польщі, посіяти зерно розбрату в Європі, вкотре спробувати показати себе у “білому світлі”.

Путін та його поплічники розгорнули масштабну пропагандистську кампанію зі звинувачення Польщі в антисемітизмі та відповідальності за початок Другої світової війни. На ці фальшиві закиди реакція української сторони має бути однозначна: ми солідарні з Польщею! Про це заявив наш посол у Варшаві Андрій Дещиця ще наприкінці грудня.

Україна впродовж останніх років пізнала на собі ціну російської пропаганди, маніпуляцій та агресії. Росія здавна демонструє хист красти не лише чужі території, а й чужу історію, як, наприклад, історію України-Руси. Приписувати собі чужі перемоги та перекладати на інших власну відповідальність за злочини — це класична схема, що її використовує Кремль для творення паралельної реальності, в якій російській еліті легше панувати й самостверджуватися. Історія дає нам багато прикладів того, як Москва розпалювала війни і на чужій крові лицемірно будувала свою імперію.

Російська пропаганда творить вигідні Кремлю міфи і не зважає на правду.

Власну відповідальність за злочини проти українського народу Росія приховує за ширмою надуманої теорії про “внутрішньоукраїнський конфлікт” і логіки “нас там нєт”. Їй байдуже, що ніхто у світі не вірить словам Москви. Демократичний світ солідарно засуджує російську агресію і вимагає припинення окупації Росією суверенних територій України, відновлення територіальної цілісності нашої країни в межах міжнародно визнаних кордонів, включно з АР Крим.

Але радянські методи пропаганди, які досі використовує російська влада, приречені на поразку.

Істина йде в ногу зі свободою. В добу інформатизації та новітніх технологій обмежити свободу, у тому числі свободу пізнання історії та пошуку альтернативних джерел інформації, стає дедалі важче чи практично неможливо.

В історії початку Другої світової війни я поділяю позицію польського Сейму, викладену у відповідній Ухвалі: до вибуху Другої світової війни 1 вересня 1939 року призвели два тогочасних тоталітарних режими — гітлерівська Німеччина і сталінський Радянський Союз. Наслідки їхньої змови — це руйнівна війна та мільйони людських жертв, спричинених як бойовими діями, так і масовими політичними репресіями й переслідуваннями з боку радянського режиму в повоєнні роки.

Про ці репресії у вересні 2019 року заявив і Європейський парламент, чим, схоже, розлютив Кремль, який намагається відшукати “слабку ланку” в Європі. Безперечно, треба віддати належне і вшанувати героїзм та самопожертву радянських воїнів у визволенні від нацистських загарбників. Але слід також визнати, що українці, поляки та інші народи Центральної і Східної Європи пересвідчилися на власному прикладі, що радянський режим насправді не приніс очікуваної свободи та незалежності, поваги до прав людини і взагалі до людського життя як найвищої цінності. А, навпаки, розгорнув репресії проти національно-визвольних рухів України і Польщі, широких верств цивільного населення.

Намагання Кремля використати “історичну карту” для підриву європейської та євроатлантичної єдності й солідарності — безперспективні. Істинні мотиви нової історичної політики Кремля — намагання відбілити себе та перекласти тягар відповідальності на Польщу — зрозумілі в демократичному світі. Там справді не потрібно нічого пояснювати. В Європі й за океаном знають правду, але, мабуть, із ввічливості та через високу культуру там навчилися певних очевидних речей не повторювати. Відомо, що вовк навіть в овечій шкурі залишається вовком.

Перетворившись на об’єкти пропагандистських атак із боку Росії, Україна і Польща мають об’єднати зусилля і в унісон говорити як про злочинну сутність комуністичного режиму, так і про його сучасних апологетів і їхні злочини, у тому числі в Криму та окупованому Донбасі.

Рішучою відсіччю російській пропаганді має стати поглиблення українсько-польської співпраці та діалогу на всіх рівнях. Намагаймося сьогодні спільно творити майбутнє, де немає місця брехні, лицемірству та маніпуляціям.

Усе, що ми робимо сьогодні, вже завтра стане історією. Саме нам, як її творцям, належатиме право бути разом істиною в останній інстанції. Тоді нікому й нічому, навіть найвитонченішій пропаганді Кремля, не вдасться цю історію заплямувати фальшем і вигадками чи інструментально використати її проти нас самих.

“Майбутнє починається сьогодні, а не завтра. Минуле змінити нам не під силу, майбутнє — нам невідоме. І тільки сьогодні маємо можливість стати краплею щирості в бурхливих хвилях океану життя” — ці слова належать Великому Поляку, Папі Римському Івану Павлу ІІ, якому в травні нинішнього року виповнилося б 100 років.

Сприймайте мої думки як вираження моєї особистої “краплі щирості”, яка, сподіваюся, допоможе нам у нашій спільній боротьбі.

Василь Боднар, заступник міністра закордонних справ України

Джерело: Дзеркало тижня