- Лохвиця News - https://lnews.com.ua -

Росія готується до відходу з Донбасу

Події розвиваються так, що виникає висока ймовірність виведення в 2020 або 2021 році російських військ із окупованих ними районів Донецької та Луганської областей. Якщо в 2019 році збережеться низка факторів і тенденцій, то на початок 2020 року Москва буде жорстко поставлена перед необхідністю зробити це. Є й непрямі ознаки, що в Кремлі вже морально готові до виведення військ і обмірковують форму їх виведення.

Як це не здасться дивним, але до кінця 2019 р. Москва сама вручить “ключі від Донбасу” Німеччині й Франції, яким залишиться лише вставити їх у замкову щілину і з силою повернути. Саме з силою, так як Москва буде чинити опір та голосно кричати, і в процесі провертання “ключа” Меркель з Макроном доведеться проявити залізну витримку й ігнорувати всі ці крики і обіцянки.

Цей “ключ” до Донбасу називається “Північний потік-2”. Більше половини труби — 700 км вже укладено. “Газпром” планує укласти решту 500 км по першій нитці в листопаді, а по другій — у грудні. Якщо “Газпром” з цим завданням впорається, то в 2020 році він зможе зробити тестову прокачку. Якщо вона не виявить серйозних дефектів, то навесні-влітку 2020 року можна почати стабільне постачання газу до Німеччини по цій трубі, а в 2021 р. вивести її на проектну потужність у 50-55 млрд. кубів на рік. Це за даними самого “Газпрому”.

Цей проект дуже важливий для Кремля і “Газпрому” не лише через ті величезні кошти, які вони вклали в нього. Офіційно витрати на будівництво оцінені в $ 9 млрд., що в 4 рази більше витрат на міст до Криму. Хабарі та лобіювання проекту в ЄС теж обійшлися Кремлю в круглу суму, якщо врахувати широкий опір будівництву “Північного потоку-2”, яке довелося долати. Вона явно вища одного мільярда доларів, так як довелося підкуповувати в ЄС цілі партії, деякі створювати з “нуля”, проводити спецоперації і рясно оплачувати “джинсу” у ЗМІ. Кремль, ймовірно, вже виплачує компенсації тим фірмам, які потрапляють під санкції США через свою причетність до “Північного потоку-2” або незабаром під них потраплять. Якщо підсумувати всі витрати, то “Північний потік-2” правильніше було б назвати “Золотим потоком”.

Говорити про комерційну доцільність “Північного потоку-2” може тільки Кремль і добре проплачені особи в ЄС. Про його рентабельність не заїкаються навіть у “Газпромі”. У нормальних умовах цей проект ніколи не окупиться. Він може стати рентабельним лише в тому випадку, якщо “Газпром” почне продавати куб газу з нього за кілограм золота. Але така ціна явно не влаштує європейців. “Північний потік-2” — це справді золота і улюблена політична іграшка Кремля, яку “Газпром” зобов’язаний подарувати йому точно в термін — станом на 1 січня 2020 року.

Термін не випадковий — 31 грудня закінчується договір між РФ і Україною про транзит газу. “Газпром” вже озвучив кабальні і нереальні умови його продовження в надії на запуск “Північного потоку-2”. Москва бачить у “Північному потоці-2” важіль, яким вона може змусити Україну прийняти будь-які свої умови, аж до зміни уряду і введення своїх військ, як це вона в 1940 році вчинила з Литвою, Латвією та Естонією. Саме цим і дорогий Кремлю “Північний потік-2”. У Кремлі сподіваються, що в перспективі ця труба стане інструментом диктату його волі Німеччині та деяким іншим країнам ЄС, і тому грошей на неї не шкодують.

Але в Кремлі забули, що у будь-якої труби, навіть газової, є два кінці. Другий кінець виявляється в Німеччині і, образно кажучи, фрау Меркель може огріти каратиста Путіна цією трубою по голові. Зробити це легко: Німеччина і Франція в рамках нормандського формату можуть виставити жорстку умову РФ — газ по “Північному потоку-2” піде тільки в тому випадку, якщо російські війська підуть з Донбасу. Так би мовити, газ і війська повинні почати рухати в протилежних напрямках. Газ — на захід, війська — на схід. Поки війська РФ не підуть з Донбасу і ВСУ не отримає контроль над кордоном, газ до Німеччини не піде. Вранці війська — ввечері газ. І ніяк інакше.

У такій ситуації у Кремля буде три варіанти.

Перший, — перевернути “шахівницю”. Тобто, оголосити, нарешті, офіційно війну Україні і вдертися відкрито. Можна і без оголошення війни, але тоді не можна використовувати авіацію, а без неї “шахтарі і трактористи” однозначно програють. Тому можна дати їм повоювати два-три дні, а потім оголосити, що Росія не в силах дивитися як фашисти вбивають і поїдають дітей і снігурів на Донбасі, тому вона змушена втрутитися і завдати авіаударів по газопроводах в Україні. Нехай фашисти їдять дітей сирими. Після цього можна буде сказати німцям та іншим споживачам: вибачте, самі бачите, під час “громадянської війни” українці знищили газопроводи, так що купувати газ доведеться у нас через “Північний потік-2”. Ми через “громадянську війну” в Україні вам ціну на нього піднімемо до рівня ціни скрапленого газу з США.

Кремль може “перевернути дошку” в серпні-вересні 2020 р. коли буде впевнений, що “Північний потік-2” працездатний і зручно шантажувати ЄС газом напередодні зими. Підготовкою до такого сценарію в РФ вже зайняті. У лютому на її телеекранах з’явилися діячі культури і мистецтв із закликами на різних ток-шоу почати війну з Україною і силою повернути цю “легковажну сестру” в сім’ю, так як українці — це вигадка, їх немає в природі. Українці — це зіпсовані Заходом росіяни і їх треба лікувати, нехай і силою зброї. З такими каламутними роздумами вже виступив режисер Микита Міхалков, а полковник запасу і редактор журналу “Арсенал вітчизни” Віктор Мураховський прямо і без натяків як експерт заявив на ТБ: Україна — це нацистська держава і її треба знищити. При цьому він процитував Путіна, який теж обіцяв знищити Україну як державу. Скандальна Скабєєва теж вимагає “грохнути” Україну…

В Росії розганяють нову і могутню хвилю імперського та мілітаристського чаду невипадково. У Кремлі правильно передбачають “удар трубою” від Меркель і почали розігрівати російську публіку під літо 2020 року. Знадобиться чи ні, — це покаже майбутнє, але в Кремлі впевнені, що публіку краще заздалегідь тримати розігрітою і в тонусі. Все-таки з кондачка оголосити війну Україні складно, а рік — достатній термін для підготовки РФ до цього. Зараз ймовірність сценарію з “перевертанням дошки” можна оцінити в 10-20%.

Вірогідність другого і третього варіантів дій Кремля після “удару трубою” поки знаходиться в рівних частках 40-45%. Який з них обере Кремль — буде прямо залежати від результатів президентських і парламентських виборів в Україні. Москва вже відклала всі зустрічі в нормандському форматі до закінчення президентських виборів, але ймовірно, пізніше перенесе їх на період після 27 жовтня. У листопаді-грудні саме добудують “Північний потік-2”, а нові депутати Верховної Ради складуть присягу, і можна буде щось планувати.

Результати обох виборів позначаться і на рішучості Меркель “огріти трубою” Путіна. Якщо Порошенко залишається президентом, то Меркель буде тверда і непохитна. Між ними, схоже, вже є домовленість як бити Путіна трубою, судячи з їх спілкування на засіданні НАТО в Мюнхені. Якщо президентом стане кандидат, який обіцяє знайти спільну мову з Путіним, то Меркель не зможе бути більшою українкою, ніж президент України. Тим більше, якщо нормандський формат замінити на розширений Будапештський із залученням Китаю, як пропонує Юлія Тимошенко. При такому переформатуванні Меркель втрачає у вазі, так як Німеччина не є ядерною державою, і може не стати учасником переговорів у такому новому форматі. Цей варіант можна назвати “гнилим” і він найбільш зручний для Кремля.

“Гнилий” варіант, але меншою мірою жорсткості, може вийти і в разі, якщо до Верховної Ради знову пройде натовп кремлівських “консервів”. У цьому випадку ризик буде меншим, так як “консерви” опиняться під двостороннім пресом між народом, армією і президентом. Ситуація може ускладнитися, якщо “консерви” зможуть створити коаліцію і сформувати уряд, який буде ставити палки в колеса зовнішньої політики України. У Кремлі логічно розраховують на це, чому і не розглядають можливу перемогу на виборах Порошенка, як свою остаточну поразку.

В “гнилому” сценарії переговори про газ між ЄС, Україною і РФ, які неминуче почнуться восени 2019 року, дають Кремлю два цілком зручних варіанти. Якщо президент або прем’єр-міністр України починають за прикладом правлячої партії “Грузинська мрія” шукати якусь спільну мову з Москвою, то Меркель втратить жорсткість і “удару трубою” не буде. Цьому допоможе і те, що в 2020 р. “Північний потік-2” навряд чи вдасться вивести на проектну потужність і частина газу буде як і раніше йти в ЄС через Україну. Тому у Кремля є шанс все забалакати і включити потік, а Меркель не вимагатиме обміну “військ на газ”, якщо цього не буде вимагати Україна. Для Кремля це найідеальніший варіант. Якщо виникне ситуація, що прем’єр України хоче затягнути переговори з Москвою, а президент вимагає від неї виведення військ в обмін на газ, то у Кремля з’явиться можливість не “перевертати дошку”, а лише качнути її, поєднавши операцію “Шатун у Києві” з наступом із ОРДЛО для усунення цього “цинічного бандерівця”. Щось подібне Кремль намагався зробити в 2016 і в 2017 роках. Тоді не вийшло, але схему плану “Шатун” у ФСБ не викинули на смітник. Можуть дістати і план “Федералізація”.

Третій варіант, сумний для Кремля. Порошенко залишається президентом, Верховна Ради виходить більш-менш, Меркель б’є восени, а може і раніше, Путіна “трубою по голові” і ставить ультиматум про виведення військ із Донбасу в обмін на відкриття “Північного потоку-2”. В цьому її підтримають навіть “м’які друзі” Путіна в ЄС, так як вони отримують в такому випадку і газ, і виведення військ, а коли ті підуть — ще й привід поговорити про пом’якшення санкцій. ЄС проявить повну єдність. Проти будуть лише ті, у кого немає інших доходів, крім зарплати від Кремля. Німецькі бізнесмени отримують не тільки улюблений газ, а й доступ до відновлення Донбасу. Цей проект їм був цікавий влітку 2014 року, коли вони вважали, що “гібридів” звідти до осені виб’ють, а тепер цікавий подвійно, після того як близько 1200 німецьких фірм пішли з РФ. Половина економіки Німеччини працює на експорт, так що у німців просто карма когось відновлювати. Великобританія і США за святом єдності в ЄС будуть спостерігати з боку і цинічно коментувати.

Для Кремля цей варіант хоч і гірший, але теж прийнятний, особливо з урахуванням всієї ситуації, в якій він знаходиться з 2014 року. Тому ймовірність, що Кремль вирішить взяти й перевернути “шахівницю” дуже невисока. Кремль може блефувати і лякати, але в підсумку після складних переговорів буде змушений погодитися на виведення військ. В іншому випадку, “Північний потік-2” стає не просто наддорогою, а й зовсім марною іграшкою. За наявності української труби Меркель може “морозити” цей потік скільки завгодно довго, наполягаючи на виконанні Мінської угоди і виведенні військ РФ з Донбасу. Тим більше, що з 2022 року до Німеччини почне надходити газ із США. Кремль з таким же “науковим” обгрунтуванням і ефектом міг би прокласти “Північний потік-2” і до Північного полюсу.

Це, як і необхідність обігнати США в поставках газу до Європи, буде в 2020 році стимулювати Кремль до виведення військ із Донбасу, який для РФ великої цінності в економічному аспекті не має. Особливо після того, як із середини 1990-их в РФ стали будувати власний металургійний комплекс у Поволжі як альтернативу Донбасу. За час окупації Росія лише добила Донбас як конкурента. З його добиванням пов’язано і блокування проходження українських суден через Керченську протоку. Москва прагне повністю вибити Україну з ринку металу, де в 2018 р. був спад цін і стало затісно. До того ж, російська металургія в 2018 році втратила на цьому ринку близько $ 4 млрд. Через секторальні санкції.

Москва розлучиться з Донбасом без жодного жалю в 2020 або в 2021 році і лише постарається наостанок якомога грунтовніше спустошити його. Власне, пошук форми виходу з Донбасу зараз більше займає уми в Кремлі, ніж вкрай ризикований для нього сценарій із перевертанням “шахівниці”.

Сергій Климовський

(переклад з російської ЛохвицяNews)

Джерело [1]